Війна чи вільна... Чи безвільна... Чи безнадійно безнадійна... Вона...
Моменти відчаю нас часто хапають за горло, у голову лізуть думки: для чого, навіщо, коли все це закінчиться?.. Відчуття безвиході, здається, здавило груди, і що... Що далі...Нам важко говорити про війну, нам важко говорити про перемогу, планувати завтрашній день.
Це все емоції, які знайомі кожному. Але сьогодні нам вдалося побачити інший бік цієї війни. Багатьом непомітний, багатьом невідчутний. Ліцеїсти відвідали поранених військових, поспілкувалися з ними, з ними поплакати, з ними обійнялися, пов'язали обереги на руки.
Знаєте, відчувається неймовірне батьківське тепло й любов від цих суворих чоловіків, які радіють дрібничкам, як діти, які вірять у перемогу, які обіцяють ще затанцювати, але тільки після перемоги. Ми віримо в цей переможний танець, ми віримо в кожного з них.
Кожен з них наш герой, кожен з них тримає над нами небо, кожен з них заслуговує на неймовірну любов і підтримку. Ці скалічені, але нескорені, непереможні й відчайдушні чоловіки з очима ангелів, завдяки яким повітряні тривоги нас тривожать, але не вбивають...
Що ж, кожен воює на своєму фронті, допомагає де і як може. Учні й батьки ліцею передали нашим пораненим ангелам-охоронцям трохи тепла й підтримки.
Нами було передано:
Нижня білизна - 50 шт.
Шкарпетки - 140 пар
Футболка - 50 шт.
Майки - 5 шт.
Штани - 8 шт.
Светри - 8 шт.
Взуття (гумове і кімнатне) - 16 пар.
Цього ж дня ми відвідали військову частину, якій передали 2 маскувальні сітки та трохи пошитої постільної білизни, рушників та речей.
Війна триває... Хоч від неї вже всі стомилися, але вона не скінчиться сьогодні-завтра. Тож працюймо, допомагаймо кожен на своєму фронті. І буде весна...
